ВИПУСК ОФІЦЕРІВ 2020
ВИПУСК ОФІЦЕРІВ 2019
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ
Серія розмов із випускниками Національної академії Національної гвардії України, які своєю самовіддачею, діяльністю, проектами та ідеями формують імідж сучасного військовослужбовця.
Іван Гордійчук та світ зброї, який формує азарт і водночас робить обережним
«Зі зброєю жарти погані». Цей вислів досить часто повторювали прадід, дідусь та батько одного з найкращих випускників факультету логістики Івана Гордійчука. Незважаючи на те, що, починаючи від прадіда (в роки Другої світової отримав звання героя) всі чоловіки в родині Гордійчуків пов'язані з військовою службою, Іван до 2016 року не замислювався над тим, щоб стати військовослужбовцем. Хлопець опановував професію кухара-офіціанта в Кременчуцькому ліцеї імені А.С. Макаренка, але призов на строкову службу остаточно розставив всі крапки над «і».
| Строковика направили до однієї з військових частин міста Запоріжжя. Коли через декілька тижнів запропонували навчатися в Академії, то на допомогу Івану прийшла мудра порада батьків – спробувати вступити. За цю пораду, яка так вплинула на його подальше життя, гвардієць вдячний батькам й до сьогодні. «Мені з дитинства подобалося гратися іграшковою зброєю, бувало розбирав все до найменшої деталі, а потім знову збирав. Але навіть, коли був малим, розумів, що зі зброєю жарти погані, допоки ти не зрозумієш її дію та правильне використання, - поділився спогадами Іван. - Думаю, бажання вивчити зброю, зрозуміти специфіку її дії та, можливо, в майбутньому навіть створити новий зразок і вплинуло на моє бажання вступити саме на факультет логістики Академії Нацгвардії». |
Для того, щоб стати одним із кращих курсантів факультету логістики Івану довелося плідно працювати як в науковому плані, так і в плані саморозвитку. Його найулюбленішими дисциплінами стали стрілецька зброя і вогнева підготовка та конструкція стрілецького озброєння. Під час занять курсанти відпрацьовують різноманітні навчальні питання, зокрема, як правильно користуватися зброєю, а також більш поглиблено вивчають деталі зброї, способи їх заміни та ремонту. А перевірку зброї на зарядженість Іван називає найпершим та найважливішим правилом, про яке протягом чотирьох років говорили досвідчені викладачі. Більше того, випускник впродовж всього навчання брав активну участь у науковому житті Академії.
«Разом із викладачами кафедри «Стрілецького озброєння та вогневої підготовки» брав участь у розробці наукового проекту, який складався з наукових відео для курсантів. Відео містить інформацію як практично застосовувати зброю, також представлені заходи безпеки поводження зі зброєю, починаючи від пістолету Макарова і завершуючи бойовим модулем «Парус», - розповів гвардієць. - Цікавою та змістовною була й робота над вивченням бойової гвинтівки «ЮАР» і снайперського комплексу «Барет» - це сучасні зразки озброєння і я особливо задоволений тим, що Національна гвардія України до них переходить. А ще викликає захоплення той факт, що така зброя хоча й виготовлена за зразками країн НАТО, але на українських заводах».
Іван Гордійчук вважає, що кожна людина має можливість бути успішною, все залежить від мотивації, а для успішного військовослужбовця важливу роль відіграє ще й самодисципліна.
«Впродовж навчання в Академії я долав певні труднощі та й скласти всі випускні іспити на відмінно було доволі непросто, але я знав чого прагну – це надавало віри в себе, - наголошує випускник. - Звісно, була підтримка батьків, коханої, друзів, але, в першу чергу, ми повинні довести самим собі, що на щось здатні, а потім вже іншим. А коли ти за крок до того, щоб стати офіцером, відповідальність ще більше посилюється і я радий, що гідно пройшов всі випробування».
«Впродовж навчання в Академії я долав певні труднощі та й скласти всі випускні іспити на відмінно було доволі непросто, але я знав чого прагну – це надавало віри в себе, - наголошує випускник. - Звісно, була підтримка батьків, коханої, друзів, але, в першу чергу, ми повинні довести самим собі, що на щось здатні, а потім вже іншим. А коли ти за крок до того, щоб стати офіцером, відповідальність ще більше посилюється і я радий, що гідно пройшов всі випробування».
| Наприкінці тижня в Івана Гордійчука як і в сотні інших курсантів Академії відбудеться довгоочікуваний випуск, здавалося б щаслива мить, але на душі в майбутнього офіцера доволі різні почуття. «Розумієте, коли дуже довго до цього йдеш, готуєшся та мрієш, а через декілька днів отримаєш офіцерські погони, не віриться, що так швидко промайнули 4 роки, - зазначив Іван. – З іншого боку, хочеться вже поїхати у військову частину, тому що почнеться здобуття практичного досвіду, а це вже інший рівень». А ще більше, зізнається Іван Гордійчук, йому хочеться хоча б на декілька днів поїхати додому, адже там на нього чекають найрідніші люди – кохана дружина та синочок Артемко. Хлопчику вже три з половиною роки і можна сказати, що він також символічно вплинув на вибір свого тата і став своєрідним стимулом до самовдосконалення гвардійця. Артемко народився 22 серпня 2016 року, саме в той момент, коли його тато Іван проходив курс первинної військової підготовки в Академії. Того літнього ранку, коли дружина повідомила про найрадіснішу для Івана звістку, він дав собі обіцянку, що буде йти далі. Не забуватиме він про неї й коли вже в погонах лейтенанта зайде до квартири та побачить радісну усмішку сина і дружини. Коли готуватиме для них свої фірмові галушки та борщ. Коли вночі читатиме сину казочку. І навіть, коли мріятиме про велику родину, генеральське звання та мир в Україні. Бо немає нічого неможливого, якщо ти з честю ідеш по життю. |
Богдан Кушнір про службу, навчання та творчість, яка веде по життю
| В свої 26 років випускник магістратури факультету логістики, який опановував професію військового автомобіліста Богдан Кушнір, пізнав достатньо випробувань. Але позитивне ставлення до життя та віра у власні сили допомагають йому долати труднощі. Сьогодні він є одним із найкращих курсантів факультету логістики, займається наукою та цікавиться творчістю. Здавалося б, такі різні життєві сфери, тож як їм вдається бути частиною однієї особистості? На це питання, Богдан залюбки погодився дати відповідь. А на завершення ще й поділився своїми чудовими віршами. |
| Ще в дитинстві Богдан замислювався про те, щоб працювати із законом, охороняти та допомагати людям, але аналітичний склад мислення привів його на фізико-математичний факультет Вінницького педагогічного університету. Після завершення навчання, Богдан проходив строкову службу в одній із військових частин Запоріжжя в якій потім і залишився, підписавши контракт з Національною гвардією України. Далі був пекельний, а особливо для мобілізованих першою хвилею українських воїнів, 2014-й рік. Військовослужбовець пізнав дух війни у низці гарячих точок, серед яких Маріуполь, Амвросіївка, Степове, Савур-Могила. Після пережитого Богдан добре зрозумів, що у наших людей сильний дух, а дух не перемогти. А ще в найскладніші моменти його рятувала віра. |
«Чітко пам`ятаю, що в найскладніші моменти, скажімо, коли були обстріли, саме віра надавала незримі сили, які слугували найліпшою підтримкою, - запевнив гвардієць. – Я розумів, що воїн може змінити обладунки, але не наміри, якщо вже обрав шлях захищати країну, то треба залишатися вірним собі, своїй справі та йти до кінця».
Зміна середовища перебування та оточення може мати різний вплив на людину, в залежності від обставин в яких вона опинилася. Такий вплив на Богдана Кушніра справив вступ до Академії. Він ніколи не забуде того моменту, коли із обпаленого війною світу опинився в атмосфері миру і безпеки та ще й з перспективами на майбутнє. Навчання відразу захопило курсанта як і творча реалізація своєї особистості. Висвітлення подій із життя факультету, підготовка сценаріїв та участь у культурних заходах Академії – це все стало невід`ємною частиною його курсантського життя як і можливість проявити себе в науковій діяльності.
«Для мене цікавим є постійний розвиток, адже людині властиво змінюватися та вдосконалюватися. Підтримку в науковій діяльності отримував від старшого викладача кафедри автобронетанкової техніки полковника Володимира Демянишина та викладача кафедри підполковника Владислава Топчія, - зазначив курсант. – Як тільки з`являється ідея, намагаємося відразу пустити її в розробку. Наприклад, в навчальному центрі Академії проводили експеримент з ударостійким бампером, який може стати в нагоді в протидії пошкодженню автомобільної техніки».
Незважаючи на цікаве та насичене навчання в Академії, Богдан Кушнір все ж таки мріє швидше приступити до служби у військах.
Як відомо, бойова готовність у військах стоїть на трьох китах - «люди, техніка та озброєння». В такі моменти розумієш, що сьогодні саме на плечах технічної частини лежить найбільша відповідальність за бойову готовність, адже без справної техніки та озброєння «солдат в полі - не воїн», - вважає майбутній лейтенант. – Маю велике бажання швидше приступити до виконання військових обов'язків, адже перед випускними іспитами, протягом трьох місяців проходив стажування у військовій частині міста Запоріжжя. За час стажування я здобув достатню кількість знань, умінь та навичок для достойного старту у військах, але вже в офіцерських погонах».
| Окремою сторінкою в житті Богдана Кушніра є творчість. Співіснування творчості та військової служби в житті Богдана запалило вогонь мрії, яку він плекав з першого року навчання в Академії – створення книги, що складатиметься виключно з творів курсантів, під назвою «Альманах». Свою творчу мрію гвардійцю вдалося реалізувати. «Альманах» вийде вже у травні цього року. Передбачається, що більше ніж чотириста віршів у книзі поділятимуться на патріотичний, ліричний і філософський блоки. «Переважна більшість курсантів подавала ліричні вірші, деякі потребували редагування, але я зовсім не розчаровувався, а, навпаки, пишався, що люди показують себе. Такий творчий прояв можна порівняти з металом, який зовні непримітний, але коли на нього падає світло, починає з`являтися блиск. Так і ці молоді люди, зовні звичайні, але коли ти читаєш їх поезію, розумієш, що від цієї людини йде тепло та світло, - наголосив Богдан. - Дуже хотілося б, щоб «Альманах», який відображатиме внутрішній світ курсантів, став своєрідним дзеркалом через століття». |
| Минулого року творчість Богдана Кушніра стала закликом для всіх українців під час флешмобу на підтримку полонених моряків. «Єднаймося військові України! Під прапор синьо-жовтих кольорів. Заради подвигів нелегкої години, незламних полонених моряків. Підтримаємо наших побратимів, що у полоні, нині в западні. Через агресію ворожих нам русинів – Тримайтесь браття! Ви ж бо не одні!» На щастя військовослужбовців звільнили, але поетичний заклик в якому поєдналися свобода, патріотизм та звитяга назавжди стане частиною військової історії України. Світ навколо Богдана Кушніра, за його словами, схожий на фреску Сікстинської капелли, адже складається з безлічі складових, при чому, щоб пізнати істинну багатогранність, треба концентруватися на чомусь одному. Також у нашому світі багато туману, який породжує ненависть та злоба, тож треба бути світильником серед цього туману, шукати людей з подібним світосприйняттям та об`єднуватися. Таким елементом об`єднання може стати творчість. «Творчість - це як небесне світило. Це, наче маяк на який орієнтуються люди. Знаю, як би не склалася моя доля і якою б складною не була служба, але творчість завжди буде йти поруч зі мною по життю, - усміхається Богдан Кушнір. – Творчість повинна бути в житті кожної людини, адже все минає, а творчість вічна». |
Лілія Василенко про розвіювання гендерних стереотипів, лідерство та найголовніший урок зі стійкості
Вольовий характер, військова виправка та гарна врода – риси, які відразу помічаєш із перших хвилин спілкування з випускницею гуманітарного факультету сержанткою Лілією Василенко. А поспілкувавшись довше, відкриваєш ще одну сильну сторону гвардійки – ентузіазм до військової служби, при чому, він не наповнений військовою романтикою, а показує чітке бажання досягнути поставлених цілей.
| Звісно ж, що так було не відразу, хоча лідерські якості сформувалися в Лілії ще з дитинства. Староста класу, президент шкільного самоврядування, не дивно, що після омріяного вступу до Академії Лілія стала командиром відділення дівчат. Це сьогодні вона вже досвідчена сержантка, а в серпні 2014 року для дівчини, яка тільки-но закінчила школу все було новим. «Командиром відділення мене не призначав командир взводу, а обрали самі дівчата. Спочатку було важко, бо всі прийшли зі школи, а досвідчених контрактників у нас не було. Доброзичливі взаємостосунки з дівчатами склалися відразу, тому і відношення до них було як до подруг, - зізнається випускниця. - Це вже потім офіцери навчали, що я все ж таки командирка, а отже, у стосунках з підлеглими на рівень вище. Однак, дівчата залишалися моїми подругами і непорозуміння, які виникали, ми легко долали». Науково-дослідницька робота за гендерною тематикою – це окрема сторінка у навчанні та житті курсантки. Участь у різноманітних конференціях, форумах та тренінгах як в Академії, так і в інших навчальних закладах. Постійне спостереження за розвитком гендерної рівності на світовому та всеукраїнському рівні, анкетування курсантів в Академії та військовослужбовців під час проходження стажування і насамкінець – захист магістерської роботи за темою: «Шляхи вирішення гендерних конфліктів». |
«Тема ролі жінки-військовослужбовця в розвитку військової сфери є досить актуальною. На сьогодні у військових колективах часто виникають напружені стосунки між чоловіками і жінками, хоча вони мають одну мету – захищати Україну та її народ. Мені хотілося знайти шляхи вирішення цих проблем і, дослідивши цю тему глибше, я їх знайшла – це руйнування гендерних стереотипів, якими ми користуємося в повсякденному житті, - запевнила Лілія. – Досить позитивно, що чоловіки поступово звикають, що жінка може бути лідером. Протягом двох років, які займалася цією тематикою, пересвідчилася в цьому на власному прикладі. Коли починала працювати над тематикою вирішення гендерних конфліктів, то до цього ставилися зі скепсисом. А вже на сьогодні, коли нарешті відбулося сприйняття жінки-лідера на всеукраїнському рівні, все почало змінюватися і, повірте, - це довгоочікуваний успіх».
Окремою темою нашої розмови було ставлення Лілії до такої категорії як лідерство. Сержантка з першого дня навчання в Академії показала свої лідерські якості, відтак, вона завжди прагне до більшого та хоче в усьому бути кращою. Допомагає в цьому й мотивація, яку Ліля вважає домінуючою, бо вона допомагає ставити перед собою цілі та йти до них.
Окремою темою нашої розмови було ставлення Лілії до такої категорії як лідерство. Сержантка з першого дня навчання в Академії показала свої лідерські якості, відтак, вона завжди прагне до більшого та хоче в усьому бути кращою. Допомагає в цьому й мотивація, яку Ліля вважає домінуючою, бо вона допомагає ставити перед собою цілі та йти до них.
| «Свій рівень в Академії щодо лідерства, матиму можливість у подальшому розвивати й у військах, тому що погони не змінюють людину, вона, здобуваючи досвід, змінюється всередині. Якщо я курсантка і рухаю себе по лідерській колії, то коли стану офіцером також зможу показувати лідерські якості та прагнути до кращого, - наголосила гвардійка. - Лідерами не народжуються, ними стають. Щоб стати лідером, треба мати певний рівень знань, самовдосконалюватися та бути дійсно компетентним у справі, якою займаєшся. Тоді всі переконаються у твоїх здібностях, будуть брати приклад та йти за тобою». За попереднім розподілом, після отримання лейтенантських погонів Лілія Василенко проходитиме службу на Київському факультеті за посадою офіцер групи інформації та комунікації. Випускниця з усмішкою зазначає, що Академія – це маленька школа життя. Роки навчання збагатили її не тільки знаннями, а, перш за все, надали її особистості впевненості та стійкості. Завдячуючи Академії, дівчина зустріла свою долю. На сьогодні, разом зі своїм коханим чоловіком Миколою вони вже створили гвардійську родину. Підтримка батьків та коханого позбавляє Лілію страху перед майбутнім. У цьому майбутньому дівчина бачить себе як мінімум у званні полковника. Вона прагне вдосконалити специфіку служби в бік стандартів НАТО, адже вважає, що саме так можна змінити ставлення до жінки-військовослужбовця в українській армії. А на підтвердження своїх слів, Лілія Василенко додає: «Я знаю, що які б не виникали ситуації, треба завжди вдосконалювати себе у різних сферах життя: службі, науці, спорті. Без правильного визначення цілей ти не лідер та не командир. Все починається з маленьких кроків, і коли ти досягаєш їх, то з'являється впевненість у власних силах і хочеться досягати чогось більшого». |
Олексій Кашмар про страйкбол, формування військового іміджу та поклик, який формує життєві цінності
Випускник магістратури тактичного рівня гуманітарного факультету лейтенант Олексій Кашмар із дитинства намагався нічого не просити в інших, а всього досягати самостійно. Військова служба подобалася хлопцю ще зі шкільних років, але тоді в юній душі одночасно виникали два почуття – бажання та остраху. Як бачимо, перемогло перше. За крок до отримання лейтенантського звання, Олексію є що згадати та про що пам'ятати, а перспективи, які перед ним відкриваються, ще раз доводять, він на правильному шляху.
| Олексій Кашмар підписав контракт із Національною гвардією України у 18 років. Зізнається, що його всі відмовляли, бо у перспективі було навчання в юридичному коледжі, але вогник, який запалювався в очах лише від згадки про військову службу взяв гору. Тоді, у 2014 році, підтримував Олексія тільки старший брат Сергій, який вже навчався в Академії. Перший рік навчання видався доволі складним для Олексія, але наступного року стало значно легше. А потім у курсанта з'явилося нове захоплення, яке сьогодні стало невід'ємною частиною його життєвого світу – страйкбол. «Це заняття полягає у стрільбі з пневматичної зброї, яка повністю копіює бойові аналоги, тобто тактична гра, де люди використовують бойові навички один проти одного, але без летальних наслідків наприкінці. Під час занять дізнався про деякі важливі речі, наприклад, про тактику особистого бою», - розповів Олексій. |
| Гвардієць наскільки захопився новим заняттям, що зібрав власну команду і вже у 2017 році харків'яни посіли перше місце на всеукраїнських змаганнях. На цьому все не завершилося, адже перемога в Україні тільки додала сил, тож команда почала готуватися до участі в світових змаганнях зі страйкболу «Batl Arena». Впродовж підготовки, команда Олексія зіштовхнулася із низкою випробувань, але дійшла до поставленої мети. «Щоб отримати сертифікат для проведення відбіркового чемпіонату України зі страйкболу, було проведено багато роботи. Зокрема, за 2018 рік ми своїми зусиллями побудували в Харкові арену для проведення змагань. Увесь вільний від навчання в Академії час я присвячував підготовці до змагань. Окрім цього, щовечора проводив тренування з командою, яка складалася з 25 чоловік, але всі зусилля були того вартими, – зазначив випускник. - На відбірковому етапі в Україні, наша команда «Sloth Force» посіла перше місце і отримала від міжнародної спілки «Batl Arena» допуск до змагань світового рівня. Хоча, закордоном ми й не взяли перше місце, але показали себе достойним суперником і навіть судді та організатори визначали високий рівень кваліфікації нашої команди». Для популяризації страйкболу Олексій Кашмар веде особистий блог в соцмережах та запустив ютуб-канал під назвою «Price Tac Team». Крім цього, майбутній офіцер вважає, що систему тренувань зі страйкболу необхідно запускати у військах. Відтак, уже вдалося провести тренування з підрозділами НГУ, ЗСУ та факультетами Академії. |
«Військовослужбовці розуміють, що це система майбутнього, оскільки використовувати систему «MILES» досить дорого. Тренування за прикладом страйкболу значно дешевші. Якщо їх застосовують елітні американські війська, то це варто уваги, - наголосив Олексій Кашмар. – Для військових треба робити проекти типу «Мilitary simulations» із використанням бойових механік, імітації поранення, евакуації, а також звертати увагу на засоби, які застосовуються під час бойових дій – дим, гранати, використання засобів імітації авіаударів тощо. Бійці також повинні навчитися працювати в парі зі снайпером, правильно рухатися та стріляти при використанні пневматики».
Окрім забезпечення військових, вдосконалення їх знань та навичок, Олексій Кашмар вважає, що для розвитку військової служби необхідним є формування позитивного іміджу військовослужбовця. За цією тематикою гвардієць готував магістерську роботу, а знання, які отримав, планує застосувати під час служби в одній із військових частин Івано-Франківська.
«Для дослідження брав за аналог діяльність військовослужбовців США, адже в них імідж формується досить змістовно, - підкреслив випускник. Цілком можливо, що в майбутньому буду працювати у відділі по роботі з особовим складом, тож моє дослідження буде цінним доповненням в скарбничку досвіду».
«Для дослідження брав за аналог діяльність військовослужбовців США, адже в них імідж формується досить змістовно, - підкреслив випускник. Цілком можливо, що в майбутньому буду працювати у відділі по роботі з особовим складом, тож моє дослідження буде цінним доповненням в скарбничку досвіду».
| Вже 6 років як Олексій пов'язав своє життя зі службою в Національній гвардії України. Ці роки збагатили його особистість низкою корисних уроків. Гвардієць переконався, що ніколи не треба зациклюватися на тому, що все погано, адже після чорної смуги буде біла. Позитивне ставлення до світу стало кроком до формування правила, що треба обов'язково знаходити спільну мову з людьми. А відкритість, нові знайомства та бажання до саморозвитку показали користь від виходу із зони комфорту. Але найголовнішим уроком, Олексій називає вміння пробачати. «Я читав, що Господь однаково оберігає як воїнів, так і монахів. Подумайте тільки, адже монахи та воїни мають одну місію, тільки з різницею, одні захищають людську душу, а інші життя, - переконаний Олексій Кашмар. – Всіх військовослужбовців треба поважати, хоча б за те, що вони віддають службі свою молодість, яку не повернути. Воїн - більше ніж професія – це стан душі. Навіть ім'я – Олексій, в перекладі, означає захисник. Не дивно, що моє покликання – захищати тих, хто цього потребує». |
